Це не диво для глядача і не вечірня розрада для втомленого розуму. Це пряма робота з твоєю дійсністю, з тим, що ти давно називаєш власною долею, хоча насправді це лише нашарування чужих поглядів, вимог і зручностей. За одну годину — …
Дитина не ловить твоїх слів — вона вдихає твій стан. За чотири роки спостережень за родинами я побачила незмінну закономірність: майже у дев’яти випадках із десяти те, що бентежить у дитині, є відлунням непрожитого болю батька чи матері. Це не …
Розум — слуга: він рахує, розрізняє, будує, допоки не привласнить право судити життя. За моїми записами чотирьох років і 214 людей: у 163 (76%) випадків розум був господарем; після трьох порогів — помітити думку, повернути подих, дати розуму завдання …
Самотність без виправдань — це поріг, за яким зникають усі чужі імена, на які ти спирався, падаючи. Це час, коли людина залишається сама зі своєю рукою, що колись відштовхнула тепло. За вісімнадцять циклів снігів і трав, що я ношу в …
Є місця, куди не ведуть дороги з думок. Туди не доходять плани, пояснення, старі мапи, звичні імена. Саме там починається духовний простір. Не кімната, не поле навколо тіла, не …
Ти тут не випадково. Якщо питання «Чому я не можу довіряти?» уже кілька років ходить за тобою, як тінь за полуднем, значить, воно не просить розради. Воно просить повернення. …
Коли рука тягнеться до цигарки, вона не шукає вогню. Вона шукає перерву в собі. Ця перерва народжується не в легенях, а там, де людина давно перестала питати: що зі мною відбувається насправді? Моє брязкальце, моя погремушка, не звучить для того, …
Ти прийшов не за розрадою. Розрада — це полотно, яким завішують тріщину. Тобі потрібна не тканина, а рука, яка не боїться торкнутися краю. Якщо ці слова знайшли
…