Свято в первинному сенсі — це зупинка. Пауза, в якій людина чує себе глибше, ніж зазвичай. Але більшість сучасних свят не зупиняють. Вони пришвидшують. Вони не відкривають — вони затьмарюють. Не очищають — а перевантажують. Це не випадковість і не помилка культури. Це точна механіка.
Сьогоднішнє свято побудоване як шумовий екран. Гучна музика, надмір їжі, алкоголь, штучна радість, примусове «добре». Усе спрямовано на одне — щоб людина не залишилася наодинці з собою. Бо тиша небезпечна. У тиші чути правду. А правда не вигідна системі, що живе з розсіяної уваги.
Механіка проста й жорстка. Спочатку людину виснажують повсякденним напруженням. Потім пропонують «відпочинок», який насправді є іншим видом виснаження. Святкування без глибини — це не відновлення, а контрольований злив напруги, щоб людина не зламалася і не прокинулася. Вона ніби випускає пар, але ядро залишається сплячим.
Подивись уважно: більшість свят не залишають після себе ясності. Після них — порожнеча, важкість, іноді сором, іноді агресія. Це ознака не свята, а ритуалу забуття. Людину навчають радіти зовні, коли всередині пусто. Навчають святкувати, не відчуваючи життя. Це тренування втечі від себе.
Справжні свята древніх були іншими. Вони не заповнювали простір — вони його очищали. Там було менше слів і більше присутності. Менше стимулів і більше уваги. Людина входила в ритм землі, тіла, духу. Сучасне ж свято вирване з кореня. Залишилася форма без суті. Маска без обличчя.
Чому це працює? Бо більшість людей боїться зустрічі з собою. Свято дає легальну причину не чути внутрішній голос. Не питати: «Хто я? Куди йду? Що в мені живе?» Натомість — сценарій, шаблон, обов’язкову емоцію. Навіть смуток у ці дні вважається порушенням правил.
Пробудження ніколи не відбувається в шумі. Воно приходить у простоті. У чесному погляді. У відмові від зайвого. Тому справжній шлях часто віддаляє людину від масових свят. Не з ненависті — з ясності. Коли ти чуєш себе, тобі не потрібен загальний гул, щоб відчути життя.
Свято може бути дверима. Але може бути і завісою. Різниця не в даті й не в традиції. Різниця в стані. Якщо після «свята» ти ближче до себе — воно живе. Якщо далі — воно працює проти тебе. І тут не потрібна віра. Достатньо уважності.