Людина приходить до мене й ставить запитання, яке здається простим, — скільки потрібно сеансів, щоб усе змінилося? Я дивлюсь у її очі й бачу не прагнення істини, а надію проскочити шлях короткою стежкою. Свідомість хоче гарантії, хоче точного числа, як у списку покупок. Але зцілення не живе серед цифр. Скільки разів ти вмивався, щоб бути чистим? Ніхто не ставить це питання, бо знає: чистота — це рух, а не одноразова дія. Так і з душею. Рани, що лежали всередині роками, не розчиняються від одного дотику. І все ж інколи достатньо єдиного сеансу, щоб людина раптом побачила себе без пелени — коли вона готова прийняти правду, як дихання.
Серед моїх учнів були ті, хто приходив лише раз. Їхня внутрішня земля була давно розпушена болем, і їм лишалося тільки дозволити вітру змін пройти крізь себе. Інші поверталися багато разів — не тому, що їм «не допомогло», а тому, що вони вперше відчули живу правду й захотіли продовжити шлях. Зцілення — це не ремонт зламаного механізму. Це повернення до свого кореня. І шаманка тут не як майстриня, що «виправляє» людину, а як провідниця, яка бачить, де саме душа віддавна просить світла.
Факти прості: кожен сеанс розкриває новий шар. Під ним — ще один, і ще. Людина проживає свої приховані страхи, сором, гнів, виснаження, несправжні мрії, прив’язаності, що тримали роками. І жоден дух не прийде замість тебе пройти цю глибину. Моє завдання — нагадати, що сила вже є в тобі. Я не забираю твій біль, я показую, де ти його тримаєш. Ти сам вирішуєш, чи готовий відпустити.
Той, хто питає: «Скільки потрібно?», — ще не ступив у подорож. Той, хто питає: «Що я маю зробити зараз?», — уже на шляху. Кількість сеансів не визначає результат. Його визначає твоя відвага дивитися вглиб без втечі. Коли учень перестає рахувати, він починає бачити. І тоді зцілення розгортається природно — як світанок, який не просить дозволу, а просто приходить.