Ілюзія життя народжується там, де людина йде не своїм шляхом, а стежкою, витоптаною натовпом. Вона міряє чужі кроки, носить маски, що стискають обличчя, і слухає голоси, які не мають нічого спільного з її душею. У такій ході немає її власного подиху — лише тінь нав’язаних бажань, глухий шум чужих очікувань. Коли життя не належить тобі, ти не живеш — ти існуєш, мов примара, відірвана від свого істинного “я”, що мовчить у темряві й чекає, поки ти згадаєш його ім’я.
